"Давай поживемо окремо": що робити, коли таке чуєш?

"Давай поживемо окремо" - чи слід розуміти таку пропозицію як делікатне повідомлення про розрив, чи хворі стосунки ще можна врятувати?

Маленька смерть

"Коли я почула від чоловіка, з яким ми останнім часом то лаялися, то ворожо мовчали, що він хоче тимчасово переїхати до мами, була майже певна - це кінець, - розповідає 36-річна Ксенія. - Я відчувала біль, образу, яка що п'ять хвилин змінювалася провиною. Пригадувала і його несправедливі вчинки щодо мене, і власну нестриманість, що призводила до суперечок. Я поводилася жахливо: тримала чоловіка за руки, погрожувала щось з собою зробити, хапалася за останній аргумент - наявність у нас дитини. Та це, здавалося, лише посилювало його бажання якомога швидше піти, і він зник, навіть не зібравши речі."

Забіжу наперед: це подружжя знову живе разом. Але їм довелося пройти через випробування, змінити дещо у своїх поглядах на життя і поведінку.

Справді, чи рятує стосунки розлучення на деякий час, чи це - лише відтягування остаточного рішення - "щоб не було занадто боляче"?

Ситуація у кожній парі - індивідуальна, тож ніхто зі стовідсотковою впевненістю не скаже вам, втримаєтеся ви разом чи ні.

Проте, чи краще буде, коли ви, наприклад, шантажуючи партнера дітьми, змусите його повернутися, і він житиме з постійним відчуттям провини. Фізично - з вами, в думках - сам із собою.

Або, якщо ви відчуваєте потребу в особистій автономії, хіба буде чесно відтягувати прийняття рішення, час від часу зриваючись на коханому?

Чи намагатися відволіктися на щось чи на когось?

Якщо прагнення побути без партнера назріло і визріло, не варто ігнорувати його. Бо воно нагадає про себе вже руйнівним вибухом.

Вовк-самітник чи короп на гачку?

Причини прагнення усамітнитись бувають різні. І не обов'язково це - "він мене не любить" чи "в нього хтось є" - перше, що спадає на думку.

Це може бути втома від невластивої ролі ідеальної господині чи коханця, спроба відновити особистісні кордони після хибного прагнення бути з партнером єдиним цілим, не мати один від одного жодних таємниць.

Або - вікова криза, потреба наодинці переосмислити щось.

Буває, що люди прагнуть вийти з рутинного сценарію, довести ситуацію до краю, щоб потім відштовхнутися від дна. Чи така собі, властива інфантильним особам репетиція найгіршого. Мовляв, от я умру (піду), а потім подивлюся, як ви за мною побиватиметеся.

Зрештою, є люди, котрі за своїм психотипом потребують багато часу, щоб бути сам-на-сам із собою. Якщо ви покохали такого, або приймайте таку його (її) особливість, або - це не ваш варіант.

Тож, почувши від коханого про бажання пожити окремо, докладіть зусиль, щоб сприйняти це спокійно.

Замість образ і звинувачень віддайте належне відвертості партнера. Ваше віддалення одне від одного, напевно, відбулося не раптово. Отже, ви, мабуть, теж якоюсь мірою спричинили його.

Не намагайтеся втримати партнера або переконати, що він прийняв хибне рішення. Чи ще гірше - перебирати провину на себе, вибачатися і запевняти, що ви виправитеся, змінитеся і будете сонечком.

Не душіть в обіймах

Ті, кого залишили, найбільше бояться, що про них забудуть, переключаться на когось. Тому "нагадують" про себе безліччю дзвінків, листів та повідомлень.

Не треба цього робити. Пам'ятайте, ваш партнер хотів побути на самоті.

Якщо ви позбавлятимете його такої можливості, він вирішить, що єдина можливість здобути спокій - справді розірвати стосунки.

Тож, коли чоловік приходить у вихідний забрати дитину на прогулянку, не використовуйте це як можливість вкотре з'ясувати стосунки.

І взагалі - змініть стиль спілкування. Якщо раніше ви весь час говорили, тепер мовчіть. Те, що заперечували, схвалюйте. Не поводьтеся так, як від вас очікують. Це дозволить побачити звичну ситуацію іншими очима.

Пам'ятайте, якщо ви переслідуватиме когось, він тікатиме. Тільки-но відступите вбік - вам зроблять крок назустріч.

Якщо ініціатор тимчасової автономії - ви, поважайте людину, з якою у вас складні відносини.

Не зникайте безвісти. Домовтеся, наприклад, що телефонуватимете чи писатимете раз на день.

Бо якщо ви просто уникатимете будь-яких контактів в односторонньому порядку, це виглядатиме як знущання або страх чесно зізнатися, що вирішили вийти з гри.

Повертаються, коли не чекають

Невизначеність - ось що найбільше гнітить і знесилює.

Замість того, щоб перебирати в пам'яті, що ви не так сказали чи зробили, сфокусуйтеся на собі - не як на чиїйсь половинці, дружині, матері.

Погляньте на себе як на повноцінну особистість. Постарайтеся зрозуміти, які у вас власні інтереси, бажання.

Очевидно, крім стосунків з вашим партнером, у світі відбуваються багато цікавих речей, які ви не хочете помічати.

У жодному не намагайтеся повернути коханого чи кохану будь-якою ціною, забуваючи про свої потреби.

Не треба вгадувати його бажання і виконувати всі забаганки, адже ви навряд чи зможете так робити все життя.

Не відкидайте невдачі. Адже чоловік чи дружина не є нашою власністю, тож мають право на окреме життя.

Не ставтеся до партнера, як до хворого, весь час запитуючи, що він відчуває, чи прийняв рішення. Так ви підганятимете його, а це дратує.

Станьте егоїсткою (егоїстом), подбайте про себе.

Зрештою, як свідчить практика, як тільки хтось один припиняє контролювати і відпускає ситуацію, інший, відчувши втрату цікавості до його проблем, часто повертається.