'Народжуваність тепер краща, але недостатня'
Про виплати батькам після народження дитини в Україні йдуть дебати вже понад 4 роки - від часу, коли тоді новообраний президент Ющенко ініціював їх серйозне збільшення.
Зараз підвищена допомога на дитину - один із пунктів програми іншого кандидата в президенти, Юлії Тимошенко. Чи ж вона взагалі працює, і чи в Україні народжується досить людей?
Директор інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова розповідає Бі-Бі-Сі про проблеми народжуваності в Україні. З нею говорив Фідель Павленко.
Бі-Бі-Сі: Наскільки важливим чинником для розв’язання демографічної проблеми в Україні є значні фінансові виплати з боку держави за народження дітей?
Е.Лібанова: Я не можу сказати, що усе зростання народжуваності пов’язано с цим, але значною мірою бажаний вплив досягнуто. Але я б хотіла, щоб ви звернули увагу от на що: порівнювати і оцінювати суму виплати треба, виходячи з середньої заробітної плати в країні, і якщо, скажімо, в Україні сьогодні допомога при народженні першої дитини, я вже не кажу про другу і третю, перевищує річний фонд заробітної плати жінок у віці від 20 до 29 років, то це безперечно дуже серйозна допомога.
Бі-Бі-Сі: Але як в цілому оце збільшення народжуваності вплинуло на демографічну ситуацію? Бо остання оприлюднена статистика каже, що в Україні тепер вже навіть менше 46 мільйонів людей. Чи смертність зростає?
Е.Лібанова: Питання не тільки у смертності. Ви розумієте, для того, щоб було забезпечене просте відтворення поколінь, треба, щоб пересічна жінка народжувала 2,2 дитини, тобто на 10 жінок щоб припадало 22 дитини. А в Україні після провалу, який ми спостерігали до 2001 року (мінімальний рівень народжуваності був у 2001 року), трошечки більше, ніж одна дитина була, а тепер вже майже півтори. Тобто зростання реально є, але воно все одно не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.
Бі-Бі-Сі: Якщо комплексно дивитись на проблему, чи досить для того, щоб вирівняти демографічну ситуацію, забезпечити збільшення народжуваності хоча би до 2,2 дитини? Що залежить від рівня охорони здоров’я матері і дитини, наявності дитячих дошкільних закладів?..
Е.Лібанова: Якщо ви про смертність, то смертність немовлят не така вже велика в Україні. Бажано було б понижче, скажімо, як у Чехії, але катастрофи тут нема. У нас, якщо говорити про головні проблеми, то це, по-перше, надзвичайно висока смертність чоловіків у працездатному віці, особливо – від 40 до 60 років, по-друге, це те, що народжуваність в Україні не забезпечує просте відтворення поколінь вже десь 50 років. І за цей період вичерпаний потенціал демографічного зростання. Треба вживати дійових заходів щодо омолодження структури, якщо ми хочемо досягти збільшення чисельності населення. А омолодження структури – це виключення еміграції.
Бі-Бі-Сі: Здається, в Україні одна з таких ліберальніших чи гуманніших систем стосовно матерів з дітьми – тривалі декретні оплачуванні відпустки. А чи здатна країна навіть економічно тягти такий тягар? Ось, наприклад, для порівняння наш репортаж з Японії: як ця, одна з найрозвиненіших країн пропонує за народження дітей великі фінансові винагороди, але має дуже недорозвинену систему дошкільних закладів або приватного догляду за дітьми, і матері просто не можуть навіть з цією допомогою держави дозволити собі не працювати, а тому утримуються від народжування.
Е.Лібанова: З яслами та дитячими садками у нас теж не так просто. Ситуація погіршилась у порівнянні з минулим. Погіршилась тому, що під час стрімкого зменшення кількості дітей частину цих закладів перепрофілювали. Грошей не вистачало на їх утримання, та й дійсно, коли попиту не було, для чого їх було утримувати – так здавалося. Тепер ми бачимо, що є перевантаження і дитячих дошкільних закладів, і навіть шкіл. І це є проблемою особливо у окремих областях.
Бі-Бі-Сі: І що з цим робити?
Е.Лібанова: Там треба розвивати цю інфраструктуру, причому дуже серйозно.
Бі-Бі-Сі: Але на це знову ж таки потрібні гроші, яких у держави, здається, обміль…
Е.Лібанова: А на що вони є? І на те нема, і на те нема! Й ще на що хотілося б звернути увагу: в Україні дуже освічені жінки. І жінка з вищою освітою не дуже погоджується сидіти вдома три роки, навіть якщо їй будуть платити за це великі гроші.
Бі-Бі-Сі: Тенденція у розвинених західних країнах – по-перше, фемінізм. Жінка хоче почуватися рівною з чоловіком, заробляти не менше або й більше, і тенденція йде до того, що інтереси кар’єри ставляться вище інтересів родини і дитини. Чи в Україні зараз теж є така тенденція?
Е.Лібанова: Це, знаєте, як подивитися. Одну дитину всі народжують, тому я не можу сказати, що інтереси жінки ставляться вище. А хто сказав, що жінка має народжувати п’ятеро дітей? Що наші бабусі стільки народжували? Так час змінився. Зараз інша ситуація, інші інтереси та проблеми. Тому я б не ставила взагалі завдання багатодітності. Дай Боже нам відродити середньодітність, і тоді б вже було непогано.
Бі-Бі-Сі: Тобто, не варто кидатися в крайнощі, але просто треба…
Е.Лібанова: … створювати нормальні умови, щоб жінка могла народити одну або навіть й дві дитини – це було б чудово, якби масово була дводітна родина! А для цього треба вести відповідну пропаганду, формувати ідеологію у дівчаток і хлопчиків ще з дитинства.
Бі-Бі-Сі: А така ідеологія принаймні хоч розпочинає зараз формуватися чи ні?
Е.Лібанова: Поки що я не бачу. Знаєте, коли наших жінок питаєш у опитуваннях, вони завжди говорять: "Так, я народила б двох, і трьох, і п’ятьох, якби мені гроші платили!"
