Як не сердитись на таких людей? - рецензія на "Риб'ячих дітей" Положія

Положій Є. Риб'ячі діти. - Харків:Фоліо, 2014.

"Серце моє, не сердься!" (Євген Положій)

Як можна не сердитись на таких людей?!

"Тваринам, що загубились, і людям, що заблукали" присвятив свою найкращу нову книгу Євген Положій - відомий український письменник, автор багатьох прозових творів, громадський діяч, головний редактор сумської обласної газети "Панорама".

Саме завдяки щотижневому підвальчику головного редактора цієї газети жителі Сумщини вчаться розрізняти добро і зло, розуміти, в чому сенс сучасної української політики, і хто є хто в місцевій владі.

За свою сміливу позицію Євген Положій в березні 2014 р. був жорстоко побитий невідомими нападниками і довго заліковував важкі травми і переломи.

Роман "Риб’ячі діти" відзначений "Коронацією слова-2014" в номінації "Вибір видавців", вперше був презентований на Львівському форумі книговидавців.

Книга особливо цікава тим, хто знає місто Суми. Та й не тільки… Вона захоплює своєю сердечною трепетністю розповіді про буденність співіснування людей сьогодення.

Це щемлива розповідь про людей рідного міста і бродячих тварин, яких знищує комунальне підприємство за кошти городян ("отже, вони умовно погоджуються з цим фактом").

Найголовніше, на думку автора, що, вбиваючи собак, люди готові вбивати собі подібних: "Якщо ми закриваємо очі на буденне щоденне вбивство бродячих тварин, то рано чи пізно з такою ж легкістю і банальністю люди почнуть вбивати одне одного". Чи не це відбувається зараз? І ми так звично, з разючою легкістю звикаємо до загибелі своїх братів! Що з нами?!

Це книга про знайомі сумчанам імена, проблеми, події, легенди, плітки останніх років, про міські об’єкти, пам’ятники тощо... Як стверджує автор: "Будинки, мости і дерева - ось що робить міста по-справжньому неповторними. Це якщо не брати до уваги людей".

Справді, кожне місто неповторне, а проблеми всюди майже однакові, бо їх творять однакові за своєю суттю люди. Євген Положій підмітив в своєму романі всі основні і найважливіші проблеми сучасного міста, співіснування самих людей та людей і тварин.

Довга біла собака, як символ гуманного чи негуманного ставлення людей до тварин і один до одного, пов’язує між собою головних героїв цієї книги: Художника, Краєзнавця, Ветерана, Мера, Директора Цвинтаря, Дівчинки, чоловіка на прізвисько Сірий, Собаколова, Священника та інших.

Майже всі герої його книги - легко упізнавані реальні (надзвичайна сміливість автора!) жителі нашого міста, які шукають своє призначення, щоб не залишитись "сам на сам лише з жорстокою невблаганністю реалій кожного дня".

Так, буденність буває надто жорстокою, обставини життя складними… Але цим не можна виправдати зраду, лицемірство, нікчемність деяких людських душ... Євген Положій назвав їх "діти Риб", люди епохи перемін, яких засмоктала "порожнеча моральності", відкрита продажність заволоділа їх душами, їхній світ дріб’язковий, але він швидко минає тому, що за твердженням автора: "…закінчується епоха Риб, де вони рухалися повільно і розмірено, і починається інша - епоха Водолія, де все плине, швидко змінюється, де нема нічого сталого, і нам - дітям Риб, немає в ній місця".

Звісно, ця книга писалась до Революції Гідності, яка нас змінила. Та чи всі ми змінились, чи не забагато в нас лишилось підлого, жорстокого, безсердечного, чи нема у нас відвертої байдужості, аморальності?

Відповідь повинен дати кожен, в першу чергу - сам собі, не забуваючи, що Небесна сотня дивиться згори і немає можливості їй збрехати.