Святі серед нас, або місто з каменю та глини

Сергій Жадан. Месопотамія. - Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014.

Читаючи "Месопотамію", потрібно обов’язково слухати альбом "Форелі" того ж таки Жадана, Ойри та Андрія Кириченка, записаний 2012-го року. Інакше ніяк.

"І я готовий палити сусідські будинки, / Аби вона звернула на мене увагу",― ці рядки з треку "Жінка" якнайкраще можуть охарактеризувати головного героя оповіді Рома/Ромео ― зухвалого хлопчиська, схожого на вокаліста Боні Ем у кращі їхні часи, що вирішив завоювати жінку, яка могла купитись лише на його молодість. В історії про Маріо виринає риба. Саме вона символізує жінку, її готовність жертвувати собою і бути опорою чоловіку. Риба пов’язана з часом, оскільки ріка і час ― швидкоплинний і стрімкий потік: "У нашій родині жінки завжди добре готували рибу, ― сказав Коля <…> Риба вимагає часу. У нашій родині жінки завжди мали час. На них ніхто не тиснув". Фраза з вірша аж надто прямо відкриває нам суть сказаного у прозі: "жінки на кухнях зупиняють час".

Чорний з’являється не в усіх оповідках, у "Мараті" він наче диявол-спокусник: "Два дні ламав його Чорний, два дні спокушав. Що лише не пропонував". Насправді, цього Чорного ніхто ніколи і в очі не бачив. Одне відомо ― Чорний, це смерть, на яку чекає Юра, і вона до нього приходить тоді, коли телефонує Чорний, а Юра бере слухавку і говорить "алло".

Бахтін би зацікавився мовою головних персонажів. Юрій говорить у міру і просить "не тріпатися" друзів, які прийшли його відвідати; Валера постійно розповідає історії зі свого життя так, ніби боїться, що не встигне усього розповісти; молодий зазвичай мовчить, йому "відбирало мову", коли до палати заходила Алла. І межова ситуація ― якось Юра "спробував розговорити молодого", а іншого разу сказав йому "рот закрий". "Коли я так востаннє розмовляв із жінкою?" ― задумувався Юрій, бо частіше за все він говорив із диспетчерами таксі, а мова не терпить поспіху.

Фіма, коли вирішує піти на розмову з Олиним братом, також стикається з потойбіччям ― бездомними псами та їхньою смертю-господаркою. Ім’я найгрізнішого пса ― Бальтазар. Звернімось до біблійної історії про волхвів, які несли дари малому Ісусу: бенедиктинський монах Беда Високоповажний дав імена цим трьом волхвам ― Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Саме вони були хрещені апостолом Фомою та прийняли мучеництво. Боб також зустрічався зі смертю ― проституткою на ім’я Мел. Їй він розповідав про жінок його країни та любов, у яку вона не могла повірити, бо ж була Іншою. Проте, головною химерою потойбіччя для Боба все ж виявився чорний ефіоп-суринамець: "У темряві чорного майже не було видно, так, мовби порожнеча зливалася з порожнечею і з порожнечі промовляла порожнеча". Пузій висловлює припущення, що чорний ефіоп ― також смерть, і Боб помирає, не помітивши цього, лише його оболонка повертається назад у рідне місто.

Початкова та завершальні історії Жадана найбільше стосуються потойбіччя, бо ж у першій смерть уже відійшла разом із Маратом, і настрій усіх, хто сидить за поминальним столом, нагадує чекання свята. В історії з Лукою смерть лише приходить, але вона настільки близько від усіх, хто зібрався святкувати уродини, що ніхто цього не усвідомлює. А смертю може бути чорнокоса незнайомка, для якої Лука танцює останній ритуальний танець. Лука збирає усіх за своїм столом, і стіл стає хронотопом неповернення, ― хто за нього сідає, не зможе нічого змінити у своєму житті, надто ті, хто приречений (як Марат чи Лука); і водночас, він є точкою, від якої можна почати новий відлік (як Матвій і його колишня). Стіл є святом, стіл є пам’яттю, стіл є уособленням чотирьох життєвих стихій.

Глина - особливий символ, виготовлення глиняного посуду вважалося космогонічним актом створення світу, а виліплений посуд прирівнювали до Всесвіту: "Глина, було багато глини, ніби тут щось мали випалювати на вогні. Ніби тут ніколи нічого не росло й ночами сюди приходили померлі, тамуючи голод сухими глиняними грудками".

Символічно також виглядає і цвіт яблуні, якщо звернутись до класиків української літератури, до Коцюбинського. Цвіт яблуні, що облітає, символізує втрачене життя, невикористаний шанс, нереалізованість, невизначеність і муки сумління: "протягнули від гаражів дроти з двома потужними лампами, розвісили їх на яблуневому гіллі, і жовта електрика, змішавшись із білим цвітом, накрила нас тінями", "над столами світилися яблуні, білий цвіт падав у салати, додаючи їм смаку та гіркоти". Згадаймо, що в історії з Маратом яблуні тільки зацвітали. І ця історія не закінчується лише відчуттям наближення смерті, а й відчуттям наближення життя, бо ж колишня Матвія вагітна, про це нам постійно нагадують яблуні в саду Луки та теплі яблука, що падають.

У всеможливих інтерв’ю та рецензіях щодо "Месопотамії" в автора завжди фігурують два числа 9 та 30 ― дев’ять оповідань і тридцять віршів. Та, швидше, це одне-єдине число, і має воно більше символіки, аніж числа окремо. Тож припустимо, що це число 39. Сергію Жадану на момент виходу книги також 39. Схожість імен персонажів з іменами християнських апостолів заторкує біблійне значення числа. Та насправді у Біблії немає числа 39, а є лише формула "40 мінус 1". У 2-му Посланні апостола Павла до Коринфян пишеться: "Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного". І більше це число у Біблії не згадується, хіба лише тим, що православна церква нараховує 39 канонічних книг у Старому Завіті. А можливо, це тридев’яте царство, добре відоме нам із давніх казок, бо С. Жадан таки створює казку, легенду, міф свого міста, у який важко не повірити і який не хочеться спростовувати.

"З нами трапляється лише те, чого ми хотіли, / або те, чого ми боялися", каже Жадан, тому нам залишається лише хотіти найкращого і перестати боятися.