Гончар: є скепсис щодо українського нафтового маршруту
Для більшості нафта - це пальне для автомашини. Але в Азербайджані, який експортує мільйони барелів цієї сировини, в нафті навіть купаються.
У санаторіях курортного містечка Нафталан сирою нафтою лікують артрит та інші захворювання.
Працівники санаторію запровадили часове обмеження на купання в нафті тому, що вважають, що триваліша процедура може спричинити підвищення тиску крові.
Медики у цій місцевості відкидають застереження західних фахівців, які твердять, що головний складник нафти - нафталін - може спричиняти рак.
Про те, чи в Азербайджані дійсно так багато нафти, аби частину такого цінного продукту використовувати на курортах у лікувальних цілях, Бі-Бі-Сі розмовляла з керівником енергетичних програм центру "Номос" Михайлом Гончаром?
Михайло Гончар: Я би сказав, що це не відкриття сьогоднішнього дня, достатньо добре відомий курорт Нафталан – це унікальне явище. Наприклад, у Чеській республіці, яка невідома у світі як видобувач нафти і має невеликі обсяги, на рік видобуваються кілька десятків тонн високоякісної нафти. Але вона практично вся переробляється і використовується як сировина саме для лікувальної та косметичної галузі.
Бі-Бі-Сі: Якщо повернутися до комерційних покладів азербайджанської нафти, то Азербайджан уже визначився, куди і як він стратегічно спрямовує експортні видобутки?
Михайло Гончар: Загалом, так. Визначився з реалізацією проекту Баку-Тбілісі-Джейхан і виходом на проектну потужність як нафтопроводу, так і групи родовищ, об'єднаних в рамках консорціуму "Азері-Чираг-Гюнешлі" по розробці цих трьох родовищ. Тобто абсолютна чітка ясність у цьому питанні: основний експортний трубопровід пролягає через територію Азербайджану, Грузії і Туреччини до терміналу Джейхан. Звідти здійснюється експорт основної частини азербайджанської нафти сорту "Азері-Лайт" в обсязі фактично 45 млн.тонн на рік - з 2006 року це вже реалії.
Бі-Бі-Сі: Україна покладала великі надії на каспійську нафту, в тому числі на азербайджанську, були укладені угоди щодо наповнення нафтогону Одеса-Броди з подальшим експортом цієї нафти на захід. Чи вимальовуються перспективи цього проекту?
Михайло Гончар: Власне кажучи, перспективи цього проекту були завжди. І немає вини азербайджанської сторони в тому, що у 2004 році уряд України на чолі з Віктором Януковичем ухвалив рішення про реверсне використання нафтопроводу Одеса-Броди. Перед тим, буквально за декілька місяців, було прийнято абсолютно адекватне рішення про європейський напрямок використання – вже тоді азербайджанська сторона була готова зробити свій внесок у розвиток цього проекту. Потім до цього питання повернулись через два роки, коли у червні 2006-го року був уперше підписаний протокол, у період реверсного використання нафтопроводу, щодо готовності Азербайджану забезпечити до 5 млн.тонн нафти для постачання в Україну. Минулий рік став реальним початком роботи з азербайджанською нафтою, а за підсумками 2010 року практично десь близько одного мільйона тонн азербайджанської нафти буде поставлено на переробку в Україну, хоча при цьому нафтопровід Одеса-Броди не використовується.
Бі-Бі-Сі: Тепер на ринку з'явився ще один гравець – Венесуела, і Україна використовуватиме цей нафтогін частково для прокачки венесуельської нафти, в тому числі в напрямок Білорусі, чи не так?
Михайло Гончар: Так, це якраз логічно пов'язується із можливостями постачання для потреб - і Білорусі в тому числі - азербайджанської нафти: чи у вигляді додаткових обсягів, чи у вигляді схеми заміщення. Себто реально буде постачатись саме азербайджанська нафта по схемі заміщення. Венесуельська нафта, очевидно, буде продаватись через посередництво компанії SOCAR-trading, якою володіє на 100% Державна нафтова компанія Азербайджанської республіки. Тому я думаю, що тут достатньо серйозна перспектива.
Бі-Бі-Сі: Тобто для України вигідне вирішення із постачанням і венесуельської, і азербайджанської нафти?
Михайло Гончар: Так, це своєрідне унікальне вікно можливостей, яке ще зберігається відкритим для України саме у контексті використання Одеса-Броди. Тому що як відомо, у 2003-2004 роках таке вікно можливостей не було використане, а навпаки, його закрили і відкрили 100% можливостей реверсу. А у 2006 ситуація повторилась, але теж нічого не відбулося. Зараз втретє воно відкривається, і напевне востаннє, тому що після такої десятирічної різноспрямованої історії розвитку Одеса-Броди - від аверсу до реверсу, від реверсу до аверсу, очевидно, існує високий скепсис у потенційних користувачів нафти з Каспійського регіону. Скепсис щодо того, чи варто використовувати український маршрут, оскільки він несе певні серйозні ризики. Зараз в України є добра нагода показати, що ризики тут можуть бути мінімальними. У цьому контексті українська сторона має перспективи співпраці з Азербайджаном, більше того, державна нафтова компанія Азербайджану хоче отримати серйозну мережу автозаправних станцій, щоб вийти на кінцевого споживача, і безперечно, це створює добре підґрунтя для розвитку двосторонньої співпраці.
