Роберт Конквест: ввічливий "кошмар" Сталіна

У 1973 році, коли ми з ним познайомилися, Роберт Конквест уже був відомим істориком-дослідником СРСР. З тихим голосом і м'якими манерами, він навіть своїм виглядом нагадував академіка, але дуже швидко демонстрував гострий розум і дотепність, які притаманні його літературній творчості. Він був ще й поетом, а не лише істориком, і одним із його найближчих друзів був письменник Кінґслі Еміс.

Він мав пустотливе почуття гумору, що єднало його з Емісом, у співаторстві з яким він написав жартівливий роман <link type="page"><caption> "Єгиптологи"</caption><url href="http://mysteryfile.com/blog/?p=1491" platform="highweb"/></link>.

Конквест із дещицею самоіронійної гордості ставився до того фурору, який здійняла його перша монографія про добу Сталіна <link type="page"><caption> "Великий терор"</caption><url href="https://en.wikipedia.org/wiki/The_Great_Terror" platform="highweb"/></link>.

Його книга була першою, яка шляхом детального аналізу і ретельних досліджень кидала сумнів на усталений у ті часи науковий підхід до СРСР. Тоді як багато вчених були готові вірити заявам радянської преси, офіційним деклараціям і державній статистиці, Конквест переконливо довів, що всі вони в кращому разі лише частково правдиві, а в гіршому - цілковито фальшиві.

Дослідивши масу найперших повідомлень із СРСР, спогадів очевидців, показових процесів, споминів колишніх в'язнів ГУЛАГу, вигнанців, багато з яких потрапили на Захід унаслідок потрясінь Другої світової війни, він зумів створити картину, яка показала, що Сталін тримався за владу завдяки розгалуженій репресивній системі арештів, судів і страт.

Подальші наукові праці Конквеста досліджували систему таборів, долі депортованих народів і штучний Голодомор в Україні. Останній, описаний у книзі <link type="page"><caption> "Жнива скорботи"</caption><url href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BD%D0%B8%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8:_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D1%96_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80" platform="highweb"/></link>, показав - якщо це тільки можливо - ще страхітливіший бік жорстокої сталінської диктатури.

У 1973 році Конквест був редактором видання <link type="page"><caption> Soviet Analyst</caption><url href="http://www.worldreports.courtofrecord.org.uk/sovietanalyst/soviet_analyst" platform="highweb"/></link> ("Радянський аналітик"), яке виходило кожні два тижні, коли і почав пошуки людини, з якою міг би ділити обов'язки редактора, а згодом і взагалі передати редагування. Цю роль перебрав Іен Елліот (чоловік Елізабет. - <italic>Ред</italic><italic>.</italic>), а я мала туди дописувати.

Одним із наслідків цього стало те, що коли Конквест і Елліот провідували в Цюриху Олександра Солженіцина, мова пішла про Російську службу Бі-бі-сі, яку Солженіцин слухав. На мою величезну втіху, він згадав цикл програм, присвячених творчості Джорджа Орвелла, який йому припав до вподоби. То був цикл, автором і продюсером якого була я.

Коли ж він почув про мій зв'язок із тим циклом, то відразу ж попросив зробити художній переклад його епічної поеми "Пруські ночі", щоби допомогти Конквесту підготувати віршований переклад. Я взялася за цю справу із завзяттям.

Однак один iз моїх найтепліших споминів пов'язаний з обідом, який ми організували, щоби познайомити Конквеста з Айві Литвиновою, вдовою радянського міністра закордонних справ Максима Литвинова. На великий подив самого Литвинова, а за словами Айві, він спав зі своїми спакованими на випадок арешту речами, ні він, ні його дружина не потрапили в списки репресованих Сталіним.

Айві радо ділилася спогадами про своє життя, розповідала про дітей і час від часу давала якусь гостру оцінку ключовим особам: наприклад, розповіла, як познайомилася з Берією, що "мав руки по лікоть у крові". Про Сталіна вона, сміючись, що вона "потисла його кляту руку", а він подумав, що вона - дружина фінського посла.

На здивування Конквеста, вона не змогла йому нічого особливо цікавого розповісти про спосіб мислення Сталіна і його поплічників. Айві була цілком аполітична, і її більше цікавила література і творчість, ніж політика. Конквест кілька разів намагався витягнути з неї конкретнішу інформацію про оточення Сталіна, але все даремно. Лише його прохання про дозвіл закурити викликало негайне і дуже категоричне "ні".

Роберт Конквест народився у 1917 році, коли в Росії сталася революція, і став свідком розпаду Радянського союзу і закінчення доби комунізму в 1991-му.

Усвідомивши, що тепер він зможе отримати доступ до архівів, які раніше були для нього недоступні, Конквест хотів перевірити, наскільки точними були його оцінки обсягів сталінських "чисток". Одним із моментів, за які його часто критикували, було те, що він нібито перебільшив число репресованих, а один американський дослідник стверджував навіть, що жертвами сталініського режиму було не більше 100 тисяч.

На його професійну радість, російські історики, які отримали доступ до розсекречених архівів, вважали його оцінки заниженими, бо виявилося, що ближчою до істини була цифра 25 мільйонів.

Після відкриттям архівів вийшла низка досліджень, що містять безліч доказів, які переконали тих, хто ще вірив у СРСР як уособлення утопії на Землі, що правда про радянську історію набагато сильніша і важливіша, ніж мрії.

Його дратували люди, які намагалися виправдовувати Сталіна чи СРСР у післясталінський час. Він говорив, що, звісно, легко бути радикальним і прорадянським, коли ви живете в безпечному демократичному суспільстві.

Іноді він висловлювався більш жорстко. Одну зі своїх статей, написану в якості реакції на статтю, занадто, на його погляд, шанобливу до радянського режиму, він назвав "Балачки в Times" (Twaddle inThe Times).

Газета образилася і скасувала передплату на журнал Soviet Analyst, правда, пізніше відновила її.

Конквест переїхав до США, де він працював в Інституті Гувера при Стенфордському університеті, але він завжди навідувався в гості під час візитів до Британії. Ми також зустрічалися і в США.

Він написав величезну кількість книг, завжди залишався прекрасним співрозмовником, веселим, гострим і спостережливим.

Він отримав безліч нагород від різних країн, але американська Медаль Свободи, одна з найвищих нагород у США, була джерелом його особливої гордості.

Про автора: