Винничук: декому буде неприємно читати про тортури

Володар вже двох премій "Книга року ВВС" Юрій Винничук у своєму новому зовсім не схожому на інші романі "Аптекар" розповідає про тортури, ката, відьом, запахи і звуки середньовічного Львова, де розгортається заплутана детективна історія.

Як він знайшов головного героя свого роману, чому перетворив Львів у місто-порт, і навіщо так детально змалював катування, письменник розповів в інтерв'ю ВВС Україна.

ВВС Україна:

Юрій Винничук: Не повинен читати. Читач не повинен читати жодної моєї книжки. Він може читати, але я не закликаю його це робити, бо це було б смішно. Я пишу в першу чергу для себе. І якщо читачу подобається те, що я пишу, я дуже радий.

ВВС Україна:

Ю.В. Я не можу оцінювати свій роман, наскільки він може бути цікавий. Пишу так, щоб мені було цікаво писати. Це - моє кредо, тому що я як літератор був вихований у підпіллі. Я нічого не друкував, писав для себе і для своїх друзів. Цей стан мене задовольняв.

У 1990 році з’явилася можливість надрукуватися. Але цей стан не змінився. Якби я мав установку пробитися до читачів, я б відразу все зруйнував. Як зруйнували це письменники, які дебютували у 70-х, вони змушені були піти на змову зі своєю совістю, владою, цензурою, а я цього не зробив і почуваюсь вільним.

Мені було цікаво писати цей роман, адже я досліджував невідомі для себе терени. Це медицина XVII століття - дуже багато прочитав на цю тему, а також про катівське ремесло. У книзі розповідається багато про те, як герой став катом, як він удосконалив своє ремесло.

ВВС Україна:

Ю.В. Є багато книжок про історію катівського ремесла, про історію медицини, про львівські аптеки того часу. Я читав "Лондон. Біографія" Пітера Акройда - це книжка про життя Лондона у ті часи. Він дуже цікаво описує звуки і запахи міста. А от звуки і запахи Львова мало описані. Цього про Львів ніхто раніше не робив. На дотик міста не було. Ця книжка проникла в глибину історії міста: там описано що їли, що одягали мешканці.

Зараз вся інформація є в інтернеті. В архів потреби йти не було, у мене вдома величезна бібліотека. Лише ходив у наукову бібліотеку Львова, де читав про епідемії.

ВВС Україна:

Ю.В. Історичним роман не може вважатись, якщо там є чорт, відьма, вчений, який творить голема (істота, яку створили за допомогою магії) і створив штучну жінку з коріння мандрагори.

А все інше – життя Львова, медицина, кати, тортури – це все історичне. Правда, окрім одного моменту - я зробив річку Полтву судноплавною. Насправді по ній плавали човни, а кораблі звісно ні.

До цього мене спонукали описи Львова різних мандрівників, які були захоплені тим, що у Львові, як у Венеції, можна зустріти людей з далеких країв. Цілі каравани прибували до Львова, воно виглядало, як портове місто. Але з делікатності в романі "Аптекар" жодного разу не вжито слово порт.

ВВС Україна:

Ю.В. Мені треба було описати, як виглядала медицина і катівське ремесло того часу, я так і зробив. Мені було цікаво це описувати, досліджувати, знаходити ці рецепти.

Я сподівався, що це буде цікаво і читачам, хоча деяким буде не дуже приємно читати про тортури. Я хотів показати місто таким, яким воно було. І привабливим, і не зовсім привабливим. У "Парфумері" Зюскінда теж описано трупи, сморід, в якому народився герой.

ВВС Україна:

Ю.В. Так і є. Якби я писав це кілька років тому, то цього б не було. У романі згадується битва сидіння під Дюнкерком - це нагадує наше сидіння під Донецьком. Коли начебто нічого не відбувається, але люди гинуть. І ось цей стан воїнів, коли вони нічого не роблять, приводить до страшної апатії. У книзі описано цей стан людей, які хочуть йти в атаку, а атаки нема. Ці битви, вони сидять в голові. Я читав багато спогадів людей, які побували на війнах. Я помітив, що позбутися цього вони не можуть. Сни їх переслідують.

ВВС Україна:

Ю.В. У мене багато є такого, що я почав писати і кинув. У 80-ті роки я не мав жодної можливості надрукуватися. Писав оповідання, а якісь повісті романи були недописані. Так я згадав про ката.

Ідея про аптекаря виникла, коли я переглядав списки студентів Падуанського університету. На сайті польської бібліотеки є списки студентів з Речі Посполитої, які навчалися по всій Європі. Там все можна подивитися. У цих списках був студент Лукаш Гулевич, який записав себе українцем. Мене зацікавив цей чоловік і його доля.

ВВС Україна:

Ю.В. Я ще не знаю. Можливо. В мене в голові сидять ще й інші романи і навіть початі вже є.

ВВС Україна:

Ю.В. Є. У мене задумів багато, але не знаю, коли я це реалізую. Зараз я працюю над грубезним томом "Забуті імена розстріляного відродження". Там буде проза епохи "Розстріляного відродження", досі не відома і не опублікована. Я це редагую і балдію.

ВВС Україна:

Ю.В. Є такий Петро Голота, написав книжку "Бруд". Він алкоголік і описав щиро свої алкогольні переживання. Майже таке, як "Москва-Петушки" Венедикта Єрофеєва. Я дуже дивувався, що він написав таке ще у 20-х роках. Або Сергій Жигалко. Він написав повість "Нарцис" про двох чортів і їхні пригоди у радянський час. Один влаштовується на завод кочегаром. Це ще до Булгакова було написано.