Архітектор Тео Хебен: потрібно 20 років, щоби змінити місто

У четвер у київському Музеї імені Івана Гончара відкрився триденний архітектурний фестиваль <link type="page"><caption> CANactions</caption><url href="http://festival.canactions.com/uk/canactions-2016" platform="highweb"/></link>.

Традиції такого фестивалю вже кілька років, проте лише з минулого він розширив свої рамки із щорічного заходу до постійно активної "школи урбаністики", у якій українська молодь працює над різними проектами у різних містах України. Перший такий проект завершився у Івано-Франківську, другий - у Краматорську; третій планує шукати рішення проблем сільської місцевості.

<link type="page"><caption> Тео Хебен</caption><url href="http://www.hauben.nl/" platform="highweb"/></link> - нідерландський архітектор, один із кураторів CANactions. ВВС Україна поговорила з ним напередодні фестивалю про його бачення українських міст, про те, що робити із "потворними" будинками із 1990-х, і про нові часи, що вимагають нового способу мислення.

Тео запізнюється на інтерв'ю на 15 хвилин. Я тим часом розглядаю корінці книжок у офісі CANactions на Михайлівській: "The Practice of Local Government Planning" ("Практика місцевого державного планування"), "Selfmade city" ("Саморобне місто"), "Land Planner's Environmental Handbook" ("Довідник землепорядника із навколишнього середовища").

Стіни й поверхні тут обвішані ескізами, кресленнями й планами. Одне з таких креслень юнак за моєю спиною прямо зараз малює на трьох білих ватманах, причеплених до білої стіни.

- Вибачте за запізнення, - каже Тео, простягаючи мені руку. - Ми потрапили в затор.

- Нічого. Сприймемо це, як урбанізм в дії, - відповідаю. Тео сміється.

Товсті книжки, тісно складені на двох полицях, розповідає він, помітивши мій інтерес, - тільки початок бібліотеки, яку вони почали збирати для своїх студентів. Література тут здебільшого про урбаністику.

Розмова між нами одразу починається із відмінностей між урбаністикою та архітектурою.

Тео Хебен: Взагалі-то урбанізм для України - річ дещо дивна, адже з 1991 року його тут не було.

Із 90-х тут лише зводилися будинки, без жодної програми. І це ніяк не враховувало наявність публічного простору чи доступність локації. І ви можете бачити, до яких це призвело проблем: перевантаження, зростання трафіку, наплив людей до міста. Звісно, добре робити великі речі, але також потрібне і продумування дрібниць.

ВВС Україна: У чому різниця між урбанізмом і архітектурою?

Тео Хебен: Коли ми починали CANactions у 2008 році, ми починали з архітектури. Але дуже скоро я зрозумів, що про неї тут знають доволі багато - люди тут гарно освічені, тут дуже гарні технічні університети. А от про урбанізм знають мало.

Тож коли ми тільки засновували наш захід, ми починали його із архітектури - архітектурних завдань, воркшопів, конкурсів. Але в якийсь момент - здається, у 2012 чи 2013 році - ми змістили увагу до урбанізму.

"Дім за домом, район за районом"

Тео Хебен: Хоч те, що я називаю урбанізмом, краще називати містоплануванням. Адже це не лише урбаністика чи архітектура як професія - це й дизайн, який теж є дуже важливим, і в тому числі підприємництво, створення сприятливого робочого клімату.

Потенціал [українських] міст дуже великий. Усі ці чудові довоєнні будівлі, багато зелених зон, прекрасні парки. І також річка Дніпро із "зеленими Альпами" (так Тео називає схили над Дніпром. - Ред.). Працювати із цими природними місцинами потрібно вкрай обережно.

Моя позиція в тому, що ми маємо працювати із тим містом, яке ми вже маємо, перетворювати його, намагатися покращити. Не будувати нове, не руйнувати старе і починати заново, чи додавати щось на околицях, а використовувати уже наявне і покращувати його - дім за домом, блок за блоком, район за районом. І наприкінці ми опинимося у справді гарному місті.

І саме цьому ми навчаємося у нашій школі разом із молодими українськими людьми - навчаємося думати у цьому напрямку.

Це також те, що ми намагаємося донести до клієнтів і до місцевої влади. Коли ми тільки починали нашу школу, до нас негайно почали надходити питання з усієї країни: чи не могли б ви допомогти нам із цією проблемою у нашому місті? Це було цікаво, і ми були дуже здивовані - здивовані цією потребою в урбанізмі і людях, які думають у цьому напрямку: визначають проблему і шукають її вирішення.

Раніше будівля завжди була вирішенням - неважливо, якою була проблема.

Але урбаніст більше звертає увагу на саму проблему - і на основі досліджень намагається визначити її і знайти їй кілька можливих рішень - щоби можна було вибрати. Це зовсім інший хід мислення.

І зараз клієнти і місцева влада починають розуміти, що все має бути по-іншому. Те, як це робилося в 90-х, більше не працює.

ВВС Україна: Але чи готові люди до цього нового підходу? До пошуку рішень?

Тео Хебен: Так, вони починають бути готовими. Ми налаштовані дуже оптимістично.

Особливо багато молодих людей розуміють, що потрібно щось змінювати.

Чому тут ці кіоски?

ВВС Україна: Але якщо люди розуміють, якщо готові, то чому усі проблеми наших міст досі залишаються? Наприклад, трафік чи вуличні кіоски? Наскільки сильно суспільство визначає оточення, у якому живе? І чи можливо, змінивши оточення, змінити суспільство?

Тео Хебен: Ну, частково.

Скажімо, усі ці кіоски, на які всі скаржаться, що вони потворні. Питання ж у тому, чому ці кіоски існують? Ймовірно, у них є потреба. Такі закони економіки: щось існує, бо у ньому є потреба. Можливо, міські будівлі завеликі, і в них можуть існувати лише великі магазини, але не малі.

Звісно, можна прибрати усі ці кіоски - і це теж буде вирішення проблеми, але лише тимчасове. Бо у такому виді торгівлі є потреба.

Іншим рішенням могло б бути просто зробити ці кіоски красивішими.

А ще іншим - узяти якусь порожню будівлю і подумати, як ми можемо її використати, поговорити із власником, подивитися, що перед нею стоять безліч цих кіосків і чи можемо ми перемістити їх усередину?

Тобто питання у тому, якою є проблема? Якою є проблема, якщо кіоск стає її вирішенням? Це ми й маємо з'ясувати.

Це стосується і дизайну, і навколишнього середовища, і бізнесу, і громадськості. Ця проблема має багато рівнів: і економічний, і суспільний, і рівень дизайну, а іноді й навіть трафіку.

Але все починається із підходу - підходу самого архітектора. Із цим підходом ви можете запустити зміни і налаштувати людей на перспективи майбутнього. Ви можете змінити сам процес - можете дати йому початок.

Але вам також і слід залучити інших людей, щоб віднаходити стійкі рішення на довгі роки. Це займає багато часу, і різні підходи до роботи, і різні сфери.

ВВС Україна: То віднайдення рішення - це довготривалий процес?

Тео Хебен: Так. І це рішення також треба переглядати - через рік, через п'ять, десять. Дивитися, чи воно працює. Суспільство змінюється, тож, можливо, вам теж доведеться щось змінювати. Це підхід динамічний, це не сталий підхід.

І це, насправді, не залежить від міста, у якому ви працюєте.

ВВС Україна: То в європейських містах усе так само?

Тео Хебен: Так, звісно. Тут річ у способі мислення, у підході до проблеми.

Кіоски є і в Барселоні, і виглядають вони дуже мило, але це був процес, що також зайняв 10-20 років. Хоч починалося все теж із потворних відходів.

20 років на зміни

ВВС Україна: Усі проблеми, які існують у наших містах - вся ця непристосованість міст до жителів тощо - це все починалося ще в 1990-ті. Знадобився час, аби вони сформувалися. Скільки потрібно часу, щоб їх подолати?

Тео Хебен: Думаю, стільки ж.

ВВС Україна: Стільки ж? Тобто десь 20 років?

Тео Хебен: Так. У нашій школі навчаються молоді люди, яким зараз десь за 20. Можливо, коли їм буде вже за 40, і вони будуть на відповідних посадах…

Це сумно, але це правда. Ми не можемо змінити людей, які вже є. Хіба що трошки.

ВВС Україна: То змінити місто - означає змінити людей?

Тео Хебен: Ні, це означає змінити тих, хто ухвалює рішення.

ВВС Україна: А ті, хто нині приймають рішення, не готові до змін?

Тео Хебен: Ні. Але це не проблема.

Це також частина нашої школи і частина архітектурного фестивалю - те, як ми можемо допомогти місцевій владі і клієнтам почати мислити по-іншому. Адже зміни мають відбутися не лише у цій професії - в архітектурі чи урбанізмі. Клієнти й місцева влада, і люди, які там працюють, також мають змінити свій спосіб мислення. А це займає багато часу.

Знаєте, місто будується роками. І не можна просто взяти і змінити все за одну ніч. Це так не працює.

Ви можете сказати, що ми втратили багато часу із 1990-х. Тоді було це відчуття змін - що у нас є тепер незалежність, і ми матимемо іншу країну. Але після кількох революцій тепер зрозуміло, що це не зовсім так.

Я приїхав в Україну у 2003 році, і з того часу багато що справді змінилося. Змінився спосіб мислення. Окей, ми маємо країну, і ніхто, насправді, нам не допоможе - ми маємо зробити все самі. У нас є сила, у нас є чудові люди, у нас є багато ресурсів, і ми можемо створити розумну і справді гарну країну.

І CANactions - у сфері архітектури й урбанізму - це теж про пошук власного шляху, про DIY ("Do it yourself" - дослівно "зроби це сам". - Ред.).

"Зберегти те, що є"

ВВС Україна: Тема цьогорічного фестивалю CANactions - "Resilient Architecture" ("Пружна" архітектура". - Ред.). Що це таке і чому це важливо?

Тео Хебен: "Пружна" архітектура - це про силу тих міст, що вже існують. Їхньої фізичної складової, будівель, інфраструктури, а також людей. "Пружність" стосується як фізичного, так і економічного, і людського. Вона і в їхній комбінації.

Приходять нові часи, і нам не потрібні для них нові міста - нам потрібно зберегти, розчистити, впорядкувати те, що є. Слід почати із цього. Це дешевше, ніж будувати нове - як це робили у 1990-х, коли більшість будівель були потворні і не на своїх місцях.

Ідея не в тому, щоб зайняти більше місця, а в тому, щоби використати те, що вже існує.

Наприклад, дороги у цьому місті справді величезні. Це цілі магістралі. І якщо їх як слід організувати - то можливо подолати проблему із заторами. Проблема заторів полягає лише в неорганізованості.

Підхід 1990-х полягав у тому, щоб примножувати кубічні метри простору. Тепер у нас є ці кубічні метри, давайте збережемо їх, розчистимо трохи. Давайте подумаємо над тим, що ми маємо, задовольнимося цим, зрозуміємо, яка його якість, і почнемо його реконструйовувати.

Нові часи не означають необхідність нового міста - це дуже старомодно. Вони означають еластичність.

ВВС Україна: Чи не могли б ви назвати п'ять цілей, які стоять перед Києвом? ("Can you name, like, five adjectives about Kyiv?" - взагалі-то звучить моє питання: "Чим не могли би ви назвати 5 прикметників про Київ?". Але тут закрадаються труднощі комунікації, і Тео чує не "adjectives" - "прикметники", а "objectives" - "цілі". Коли я це розумію, то вирішую, що це навіть цікавіше. - Ред.).

Тео Хебен: Я трохи сумніваюся. Їх багато.

Це те, що також включене у питання вокршопу. Він більше про "пружну" архітектуру" про міста, про те, як працювати із містом загалом, але також і про дрібні речі, як-от кіоски чи парковки.

Важко назвати лише п'ять таких речей.

Якщо говорити трохи ширше, то я гадаю, найбільша проблема - це створення публічного простору. І вже з публічного простору слідують парковки, кіоски, парки, інфраструктура, дороги, пішохідні зони, можливо, велосипеди. Це все - у публічному просторі.

Думаю, головна мета міста - це забезпечення цього публічного простору.

Крім того, це й зелена зона між правим і лівим берегом [Дніпра]. Думаю, ми маємо ухвалити рішення нічого не будувати там - ніколи! І ми маємо провести комерційний конкурс на впорядкування цієї зони.

Тож головні цілі - зберегти зелені зони зеленими, а публічний простір - публічним.

ВВС Україна: І все починається із формулювання запитань?

Тео Хебен: Так, формулювання запитань і проведення досліджень.